Летела ворона по-над морем, смотрит - рак лезет; хап его и понесла в лес, чтобы, усевшись где-нибудь на ветке, хорошенько закусить. Видит рак, что приходится пропадать и говорит вороне: «Эй, вороно, вороно! Знав я твого батька и твою матір - славні люди були!» - «Угу!» - ответила ворона, не раскрывая рта. «І братів і сестер твоїх знав, що за добрі люди!» - «Угу!» - «Та вже хоч вони і гарні люди, а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішого над тебе». - «Эге!» - крякнула ворона во весь рот и упустила рака в море.